Українські біженці, які через вторгнення Росії були змушені виїхати за кордон, зокрема до США, мріють про повернення додому.
Як передає "Хвиля", про це йдеться у репортажі "Голосу Америки".
Так, після початку повномасштабного вторгнення понад 500 тисяч українців переселилися до США. Більшість їх адаптується до життя новому місці. Однак деякі люди хочуть повернутися в Україну, незважаючи на воєнні дії, що продовжуються. У репортажі розповідається про двох українок, які були змушені залишити батьківщину.
Зокрема, 48-річна дизайнерка з Дніпра Вікторія Нікітіна, яка зараз живе у місті Сіетл штат Вашингтон, розповіла, що вдень має можливість малювати натюрморти. Бо це її улюблена справа. А от уночі вирушає на офіційну американську роботу – прибирає у Будинку для літніх людей. Робочий день у неї з 23.00 до 7:00, а до обов'язків входить: пилососить, мити підлогу, протирати поверхні та виносити сміття.
Знайти роботу ближче до своєї спеціальності вона не може через те, що не знає англійської. У Дніпрі жінка працювала дизайнером інтер'єрів та мала великий попит. Виїхати за кордон вона вирішила після того, як на 8-му місяці повномасштабної війни, у жовтні 2022 року, над її головою, розірвалася ракета. У цей час вона вигулювала свого лабрадора Бігі біля будинку.
"Район Вікторії через близькість до стратегічного об'єкту постійно обстрілювали росіяни. Жінка довго вагалася, але ухвалила непросте рішення – разом із Бігі прилетіти до США, де вже давно проживала її дочка. Вікторія стала учасницею програми you for you. І перші місяці життя на американській землі для неї стали справжнім випробуванням", – йдеться у сюжеті.
За словами українки, у Сіетлі вона впала в глибоку депресію, оскільки зазнавала сильної туги за домом. Жінка відчувала, що її душа залишилася в Україні, де були її друзі та робота.
При цьому психологи зазначають, що вимушений переїзд може серйозно травмувати психіку. Найбільшої шкоди завдають почуття втрати та ізоляції від звичного оточення.
"Це був не вибір, більшість людей біжать, рятуючи своє життя. У багатьох людей, які страждають на посттравматичне стресове розлад, виникає почуття провини. Мовляв, чому я вижив, коли мій друг загинув, або помер член сім'ї", - пояснила психолог Скіп Різзо.
Свою історію розповіла Ірина Тригідько з Ірпеня. Вона також прилетіла до Вашингтона за такою ж програмою з чотирма дітьми та чоловіком. До того ж, спочатку вона думала, що вони приїхали тільки на місяць – відпочити у сестри.
"Але прибувши до Вашингтона, відчула повну безпеку для себе та для дітей. Я залишилася з дітьми, а чоловік не схотів і поїхав до України у справах", - розповіла вона.
Ірині сподобався штат Вашингтон, де вона відчуває безпеку та свободу. Вона проживає у своєї сестри, яка взяла на себе роль спонсора та забезпечує всю сім'ю. Проте українка не має офіційного працевлаштування. Будучи перукарем за професією, вона може лише іноді надавати послуги друзям, коли її діти перебувають у школі. При цьому Ірина зазначає, що саме турбота про маленьких дітей допомагає їй долати труднощі.
Укренерго оголосило про оновлений графік відключень на 22 листопада
Росія вдарила по Кривому Розі: є постраждалі та руйнування
Зеленський підписав закон про позбавлення держнагород за пропаганду країни-агресора
Росія розробила план поділу України на три частини та передасть це Трампу, - ЗМІ
Проте психологи попереджають, що туга за батьківщиною може виявитися не відразу, а коли жінка почне замислюватися про свої особисті потреби. Скіп Різзо пояснює, що спочатку батьки фокусуються на потребах дітей, прагнучи забезпечити їм безпеку та доступ до освіти. Однак згодом може виникнути бажання повернутись додому. Раніше такий стан називали ностальгією.
Серед іншого автори репортажу звертають увагу на те, що, на відміну від деяких європейських країн (наприклад, Швейцарія та Німеччина), у США немає спеціальних програм підтримки біженців. Вікторія та Ірина можуть розраховувати лише на фінансову допомогу як незаможні та картки на їжу.
Раніше ми писали, коли біженці зможуть подати заявку на отримання картки CUKR.