Європа знімає українські прапори: що стоїть за різкою зміною настроїв союзників

На переповнених київських дорогах звук мотоциклів тепер змушує здригатися. 33-річна радниця з політики Олександра Авраменко, яка повернулася з Північної Європи, інстинктивно прислухається до мотора, коли чує цей звук.

"Кожного разу, коли гудуть мотоцикли, мені стає не по собі, — каже вона. — Вони звучать так само, як дрони".

Як пише Politico, три роки після початку повномасштабного вторгнення і понад десятиліття від початку війни на Донбасі, Київ живе в новій реальності — між сиренами та кафе, вибухами та виставами, шкільними уроками в укриттях і нічними матрацами у коридорах. Та за цією видимою адаптацією приховується інша тривога: страх, що Європа втомилася від війни й поступово відвертається.

"Українці відчувають, що Європа дивиться на війну як на щось, що просто має закінчитися — байдуже як, байдуже якою ціною", — каже Авраменко.

Настрої на кордоні: вдячність і розчарування

Кожна її поїздка до Києва починається з довгої дороги через Польщу — країну, що стала головним транзитним хабом для українців. Вона помічає, як змінився тон прикордонників: "Якщо раніше поляки відкривали двері своїх домівок, то зараз — більше запитань, більше підозр".

Попри це, Авраменко наголошує — жодної образи. Українці залишаються вдячними за підтримку Польщі. Але зміна ставлення очевидна: якщо у 2022 році понад 70% громадян вірили, що Україна приєднається до ЄС протягом десяти років, то нині — трохи більше половини. Кожен п’ятий українець узагалі не вірить у членство.

Від ейфорії до втоми

Ще нещодавно європейські балкони майоріли українськими прапорами, волонтерські колони прямували на схід, а мільйони біженців знаходили прихисток у сусідів. Тепер ці кольори тьмяніють.

У Польщі підтримка вступу України до ЄС обвалилася до 35% — із 85% у 2022-му. Половина поляків переконані, що війну слід завершити, навіть якщо доведеться поступитися територіями. У Німеччині більшість громадян і далі підтримують фінансову допомогу Києву, але вже 52% вважають, що мир можливий лише через компроміс.

І хоча політична підтримка з боку Брюсселя формально залишається, ентузіазм суспільств охолов.

"Ми вибрали своє майбутнє тут"

На Майдані Незалежності, під вечірнім небом Києва, кілька десятків людей розгортають плакати біля підніжжя монумента Незалежності. Це лише друга офіційно дозволена акція з початку вторгнення.

Серед них — боєць із Маріуполя Богдан Фомін. Його місто окуповане, але він переконаний: жодних поступок бути не може.
"Якщо Україну змушують віддати території — я не матиму дому, куди повернутись, — каже він. — Ми обрали своє майбутнє ще десять років тому, на Майдані. І воно — в Європі".

Пам’ять, культура і опір

Поруч із фронтовими зведеннями — культурний фронт. Художниця Ліна Романюха створює цифрові копії українських пам’яток — і тих, що нині під окупацією. Її виставка у Києво-Печерській лаврі дає змогу за допомогою VR зануритись у зруйновані простори — Ханський палац у Бахчисараї, театр у Маріуполі, грецьке місто Херсонес у Криму.

"Ці монументи — частина європейської цивілізації, — каже Романюха. — Якщо вони зникнуть, Європа втратить частину себе".

Для неї, як і для мільйонів українців, Європа — не лише напрямок інтеграції, а простір цінностей. І саме тому втома Європи лякає найбільше.

Відчуття забутої війни

На лівому березі Дніпра — руїни будинку, який 29 серпня знищила російська ракета. Загинули 22 людини, серед них четверо дітей. Поряд із цією вирвою працює ринок, бабусі продають овочі, люди йдуть на роботу. Сирени більше не зупиняють нікого.

"Усі запитують: що там у Польщі, у Німеччині? Чому вони вже не переживають, як раніше?" — каже Авраменко. І додає: "Так, уряди ще підтримують нас. Але для більшості європейців ми стаємо фоном. А для нас — це життя".

Також нагадаємо, як змінилося ставлення українців до країн світу, та яка з них очолила рейтинг найдружніших країн.