Європейський Союз офіційно розпочав трансформацію в організацію "різних швидкостей", щоб припинити багатомісячний шантаж з боку Угорщини та Словаччини.
Брюссель перейшов до стратегії розробки законопроєктів, які юридично захищені від національних вето, пише Euronews.
Ключовим моментом став нещодавній грудневий саміт, де лідери ЄС пішли на безпрецедентний крок — випуск спільного боргу під спільний бюджет для виділення Україні 90 мільярдів євро на 2026–2027 роки. Щоб обійти спротив Віктора Орбана та Роберта Фіцо, було застосовано принцип "посиленої співпраці". Це дозволило 24 державам укласти угоду без участі Угорщини, Словаччини та Чехії, створивши формат "Коаліції охочих", про який раніше говорили лише теоретики "прагматичного федералізму".
Аналіз статистики показує масштаб проблеми: з 2011 року 15 держав-членів застосували вето 46 разів. Беззаперечним лідером є Угорщина, на рахунку якої 19 випадків блокування рішень, більшість з яких стосувалися підтримки України. Словаччина цього року вже встигла заблокувати два рішення.
Для подолання цієї перешкоди Єврокомісія почала застосовувати "юридичні хитрощі":
Стаття 122: Застосована для безстрокового заморожування російських активів. Оскільки вона передбачає голосування кваліфікованою більшістю, Будапешт та Братислава втратили можливість впливати на рішення.
Дорожня карта "REpowerEU": Пакет для відмови від російського палива до 2027 року структурований так, що основне законодавство ухвалюватиметься більшістю, попри звільнення від санкцій, які раніше отримали Угорщина та Словаччина.
Технічне прискорення розширення: Європейська Рада пропонує скасувати одностайність при відкритті кожного переговорного розділу (кластеру) для вступу нових членів.
Експерти, зокрема Даніель Гегедуш із Німецького фонду Маршалла, попереджають: ця стратегія не є "куленепробивною". Угорщина та Словаччина вже готують судові позови, намагаючись оскаржити дії Брюсселя. Попри ризики, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц та президент Франції Еммануель Макрон наполягають на фундаментальній зміні договорів ЄС. На їхню думку, право вето має залишитися лише як "крайній захід", а не інструмент постійного політичного тиску.