В Україні не зменшується кількість внутрішньо переміщених осіб, а з трьох прифронтових областей - Донецької, Харківської та Сумської - досі триває евакуація.
Держава змушена змінювати стратегію підтримки: період екстреної допомоги минув, на часі - складна інтеграція та боротьба з психологічними бар'єрами переселенців, пише Новини.LIVE.
Станом на листопад 2025 року в Україні офіційно зареєстровано 4,6 мільйона ВПО.
Роки повномасштабної війни перетворили тимчасовий статус 4,6 млн внутрішніх переселенців на тривалу реальність. Національний банк України прогнозує, що міграційний відтік триватиме: у 2025 та 2026 роках країну можуть залишити ще по 200 тисяч осіб щороку. Повільне повернення очікується лише з 2027 року - близько 100 тисяч громадян.
Експерти наголошують, що фокус допомоги зміщується з роздачі продуктів на надання інструментів для самостійного життя - перекваліфікацію та робочі місця. Психологиня Оксана Сідун у коменарі Новини.LIVE зазначає, що головною проблемою залишається синдром "життя на валізах".
"Багато переселенців бояться заводити нові зв'язки, шукати постійну роботу і повертати власну справу. Бо як тільки в них з'явиться відчуття нового дому, то піднімуться травмуючі відчуття, що колишній дім вони втратили. І в такому стані люди можуть жити роками", - пояснила фахівчиня.
Ось відредагований текст, де всі специфічні терміни, цитати та ключові поняття оформлені лапками "" згідно з вашим запитом:
Експерти наголошують: система підтримки має еволюціонувати. Якщо в перші тижні евакуації продуктовий набір є порятунком, то через роки постійна "допомога найнеобхіднішим" може стати фактором деградації особистості.
"Найважливіше в інтеграції ВПО — тримати золоту середину. Постійна роздача елементарних речей підкреслює гірке становище людини й з часом викликає почуття сорому та безпорадності. Замість нескінченної "риби" держава в особі громад має дати людині "вудочку" — реальну можливість працювати й забезпечувати себе самостійно", — пояснює психологиня.
Однією з головних помилок інтеграції є ігнорування соціального "бекграунду" людини. Часто переселенців розселяють за принципом наявності "вільних ліжок", не враховуючи їхній попередній спосіб життя. Психологи наводять приклади, коли містяни, опинившись у сільській місцевості з повним набором матеріальної допомоги, впадають у депресію через соціальну ізоляцію та невідповідність середовища їхнім звичкам.
Ключові виклики на поточному етапі:
"Психологічна адаптація": Робота з травмою неможливості повернутися додому.
"Урбаністична відповідність": Врахування фахового та соціального досвіду ВПО при розселенні.
Скільки українців готові повернутися до країни після війни: відповідь соціолога
Путін зідзвонився з Трампом: вигадав "замах", "божевілля Зеленського" та історію про "Томагавки"
Ліміт у 10 тисяч: про що потрібно пам'ятати всім, хто зберігає заощадження в доларах та євро
"Комуналка" з 1 січня: скільки платитимемо за світло, газ та воду у 2026 році
"Перехід від опіки до партнерства": Громада має бачити в переселенцях не "об’єкт для жалю", а ресурс для власного розвитку.
Громада як головний "модератор": Сьогодні інтеграція — це вже не про "ліжка в спортзалах", а про створення умов, де людина може "прорости" на новому місці. Це вимагає від місцевої влади балансу: зберегти механізми екстреної допомоги для нових хвиль евакуації, але водночас будувати стратегічні мости для тих, хто вже залишився.
Україна перейшла від стадії "виживання" до стадії "нового життя". І тут головним завданням держави є допомогти переселенцям знайти не просто стіни, а своє місце в новій соціальній архітектурі країни.