Південні та південно-східні області України входять у зону тривалої водної нестабільності: без системних рішень частина малих річок може зникнути в межах наступних 50 років. На ризики звертає увагу керівниця напряму "Вода" WWF-Україна, кандидатка географічних наук Оксана Коноваленко в інтерв’ю РБК-Україна, підкреслюючи, що йдеться не про поодинокі епізоди, а про стійку тенденцію.

Поточний сезон виявив різкий контраст: північ і центр мають більш сприятливі умови для підтримання водності, тоді як південь залишається найбільш уразливим до посух. На тлі дефіциту опадів саме тут фіксують пересихання малих водотоків, переважно тих, що живлять Азовське та Чорне моря.

"За відсутності опадів вони можуть повністю висихати, а після дощів перетворюватися на тимчасові водотоки", — каже експертка, наголошуючи, що сезонні коливання вже заміщують постійну втрату води.

Проблема зумовлена поєднанням природних і антропогенних факторів. Нерівномірний розподіл водних ресурсів і забруднення прискорюють міління, а надлишок органічних речовин сприяє заростанню русел. Локальні спроби розчищення дають короткочасний ефект, тоді як потрібно змінювати підхід: модернізувати очисні споруди, відновлювати водоохоронні смуги й переглядати практики землекористування.

"У багатьох місцях землю розорюють майже до самих берегів, позбавляючи річки природного захисту. Якщо це триватиме, проблема лише загострюватиметься", — застерігає Коноваленко.

Заплавна територія, Вашковецька ТГ, Чернівецька область (фото: WWF-Україна)

Кліматичні зміни підсилюють тиск на екосистеми: зменшення кількості та інтенсивності опадів і підвищені температури, що прискорюють випаровування, ведуть до обміління річок і озер. Сукупний ефект формує довготривалу загрозу для водної системи півдня, де кожна посуха збільшує ризик переходу до незворотної деградації.

Експертка вважає, що лише комплексна політика, яка поєднає державні рішення та дії громад, може розірвати негативний ланцюг.

Також нагадаємо, 12% місць купання в Україні забруднені кишковою паличкою.