Харківський міський голова та голова Асоціації прифронтових міст і громад Ігор Терехов у статті для "Главкому" виклав своє бачення майбутнього регіонів, що безпосередньо межують із лінією фронту та кордоном агресора.
Головний посил мера - статус "прифронтовості" не має стати постійним тавром, що зупиняє розвиток.
За словами Терехова, сьогодні сотні тисяч родин у Харкові, Запоріжжі, Миколаєві та інших містах щодня обирають: залишатися чи їхати. Це рішення залежить не від патріотичних гасел, а від наявності світла, тепла, працюючих шкіл, лікарень та робочих місць. Якщо прифронтові міста сприйматимуть лише як "лінію оборони" або "буферну зону", країна ризикує отримати знелюднені території та "дике поле".
"Якщо люди поїдуть, потім їх не повернеш жодними програмами відбудови та найкрасивішими обіцянками", — наголосив мер Харкова.
Терехов підкреслив, що бізнес боїться не ризику, а непередбачуваності. Без прозорих правил гри, страхування воєнних ризиків та доступних кредитів залучити інвестора в прифронтові регіони буде неможливо. Крім того, він застеріг від консервації "особливого режиму", який може стати ґрунтом для корупції, зауваживши, що найкращі ліки проти неї — активне цивільне життя.
Використовуючи метафору "сталевого дикобраза", Терехов зазначив, що голки (фортифікації) потрібні для захисту, але вони не повинні заважати життю. Суцільна лінія оборони та мінні поля не можуть бути образом майбутнього. Пріоритетом після досягнення миру має стати тотальне розмінування та впровадження сучасних засобів стримування замість "смерті в землі".
Мер переконаний: хоча місцева влада робить усе можливе для підтримки життєдіяльності міст під обстрілами, ключове завдання держави — зняти відчуття постійної загрози. Це можливо лише через реальні міжнародні гарантії безпеки, європейську інтеграцію та сильну систему реабілітації.
"Справжня сила держави — зберегти життя там, де ворог хотів залишити випалену пустелю. Прифронтові громади мають стати символом модернізації, а не страху", — підсумував Ігор Терехов.